Щеплення

У кабінеті “Лікар Неболить” проводиться вакцинація дітей від усіх інфекцій, передбачених національним календарем щеплень (гепатит В, правець, дифтерія, кашлюк, поліомієліт, кір, краснуха, паротит, гемофільна інфекція), а при необхідності можливе проведення додаткової вакцинації від таких інфекцій пневмококова інфекція.

Вакцинація проводиться високоочищеними вакцинами імпортного виробництва з дотриманням термінів та схем, що становлять національний календар щеплень. Можливе проведення вакцинації за індивідуальним планом з урахуванням особливостей дитини та у разі порушення схеми та строків попередніх вакцинацій. 

Український національний календар щеплень:

Інфекційні захворювання з давніх-давен були великою бідою для людства. Епідемії не рідко забирали життя людей у більших кількостях, ніж війна та стихійні лиха. Ще й сьогодні у багатьох містах Європи можна побачити «чумні стовпи», які були поставлені більше, ніж 100 років тому на знак перемоги у цій місцевості страшного лиха чуми. Термін «інфекція» означає зараження, проникнення в організм людини мікроорганізму, який може спричинити захворювання.
Протягом століть лікарі, вчені та філософи висловлюють думку про необхідність не стільки лікування, скільки запобігання захворюванню. Однак, людство навіть не могло уявити ті успіхи, які забезпечить цей напрямок науки, а саме профілактичні щеплення, тобто вакцинація. ДЯКУЮ ВАКЦИНАЦІЇ У СВІТІ ВРЯТУВАНО МІЛЬЙОНИ ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ! Останнім часом створюються дедалі нові вакцини, які запобігають безліч, дуже небезпечних захворювань. І водночас перебувають люди, з дипломами лікарів, які виступають проти проведення вакцинації, яка, на їхню думку, є шкідливою для людей. Дуже дивно чути і бачити, коли ставляться під сумнів проведення вакцинацій людьми, яким навіть соромно показати своє обличчя і назвати прізвище . З екранів телевізорів на глядача дивляться чорні спотворені силуети під назвою «педіатр» або «інфекціоніст». Якщо ці особи мають свою думку на проблему вакцинації і їх погляд базується на достовірних даних, то чому їм соромно себе назвати. Такі потаємні повідомлення нагадують часи інквізиції, коли люди доносили на сусідів із метою власної наживи. Щоб з’ясувати, чи потрібна сьогодні вакцинація, що вона дала людству, треба відповісти на 3 основні питання:
-які жертви приносило людство на вівтар інфекційних захворювань до введення щеплень? -що ми маємо сьогодні з інфекційних захворювань? щеплень? ДИФТЕРІЯ .
Щоб уявити, яким горем для людства було це захворювання, досить озвучити кілька цифр. У довакцинальний час у нашій країні хворіло на дифтерію від 40000 до 80000 дітей щорічно. Смертність цієї інфекції становила майже 50%, тобто. з числа хворих дифтерією вмирала кожна друга людина. У 1932 році було розпочато масове проведення профілактичних щеплень, яке кардинально змінило цю ситуацію. Наприкінці 50-х років показник захворюваності став у 6 разів нижчим, ніж перед початком вакцинації. Подальше зниження рівня захворюваності на дифтерію виникло почуття уявного спокою і, більше того, у 80-ті роки минулого століття в пресі почали з’являтися необґрунтовані заяви, що вже все добре і щеплення в такій ситуації швидше шкідливі, ніж корисні. Лікарі – педіатри почали скорочувати кількість щеплень, батьки відмовлялися вакцинувати своїх дітей. Дорослих взагалі майже не прищеплювали і наслідки зруйнованої системи імунізації не змусили на себе чекати. У 1991 році захворюваність на дифтерію почала зростати. І вже 1995 року кількість випадків дифтерії порівняно з 1990 роком зросла у 50 разів. Дифтерією захворіло близько 5,5 тисячі осіб. Щоб призупинити епідемію дифтерії довелося масово щеплювати дорослих та проводити додаткові щеплення дітям. Тільки завдяки цим діям рівень захворюваності на дифтерію почав знижуватися і тільки в 2005 році нарешті кількість хворих досягла рівня 1990 року. У 2006 році на дифтерію захворіло лише 68 осіб. Паралельно знижувалося і кількість померлих дифтерії. Якщо взагалі припинити проведення вакцинації від дифтерії, то захворюваність знову почне зростати і через кілька років досягне рівня довакцинального періоду із сотнями смертельних випадків.

СТОВБНЯК .
Не менш значний вплив справила імунізація на захворюваність на таку небезпечну інфекцію, як правець. Стовпняк відомий людству більше, ніж 2500 років. Протягом усієї історії людства правець був постійним та незмінним супутником воєн. Проте, правець виникає не лише внаслідок військового травматизму, а й у мирний час ця інфекція забирала тисячі людських життів. Перебіг хвороби надзвичайно важкий і в кожного другого правця закінчувався смертю. Тільки вакцинація дозволила перемогти це небезпечне захворювання та зберігати щорічно життя більш ніж 0,5 млн. людей. Наука лише як вакцинацій надала практичним лікарям надійний метод попередження цього захворювання. І тому лише некомпетентні люди можуть відкидати необхідність вакцинації.

КІР .
Кір – інфекція, яка до 60-х років минулого століття була однією з найпоширеніших у Європі. Протягом життя майже кожна людина хворіла на кір. Показник захворюваності майже дорівнював показнику народжуваності. У нашій країні щорічно хворіло на кір 1,5 – 2 млн. чоловік, у світі – понад 40 млн. Кір не рідко був причиною дитячої смертності. У світі щорічно помирало від кору не менше 400 тисяч дітей, а в деякі роки і значно більше. В Україні протягом 15 років початку ХХ століття від кору померли близько 500 тис. дітей. Причиною смерті найчастіше було ускладнення у вигляді пневмонії. Значним кроком уперед стала розробка методу виготовлення із сироватки крові препарату гамма – глобуліну, який виявив значну захисну дію. Гамма-глобулін допоміг урятувати життя багатьом дітям, але не зменшив кількості випадків кору. Як і раніше, майже кожна людина обов’язково хворіла на кір. Слід зазначити, що кір характеризується дуже швидким і легким поширенням. Щоб заразитися кіром, достатньо лише на кілька хвилин зайти в кімнату, де знаходиться хворий. Були спостереження, що діти заражалися, перебувають у сусідній кімнаті і, навіть, на сходовій клітці. Короткочасна зустріч з хворим на кір може призвести до захворювання. Довгий час основними методами попередження кору були: виявлення хворого, карантин, використання гамма – глобуліну. Ці заходи проводилися в межах одного будинку чи дитячого закладу, але не могли глобально вирішити питання боротьби з кіром. Потрібна була вакцина. Вчені у всьому світі працювали над цим питанням. З початком введення вакцинації проти кору в Україні минуло вже понад 50 років, за цей час відбулися значні зрушення. Захворюваність на кір зменшилася більш ніж у 100 разів. Якщо до вакцинації на початку 60-х років в Україні на кір хворіло в середньому близько 300 тис. осіб і показник захворюваності коливається в межах від 500 до 800 на 100 тис. населення, то 2000 року показник становив 1,7 на 100 тис., тобто був у сотні разів нижчим. І знову ситуація складалася, як із дифтерією: заспокоєність лікарів та батьків, недоліки в організації проведення вакцинацій і, навіть, рекомендації, що їх можна не проводити. Результат не змусив себе чекати – у 2001 році захворюваність на кір зросла у 20 разів, а у 2006 році – ще більше. Основною причиною збільшення захворюваності на кір у 2001 та 2006 роках було накопичення кількості не вакцинованих осіб. Аналіз захворюваності на кір показав, що більше 60% хворих не були щеплені проти кору за рекомендованою схемою. Т. е. спалахи захворюваності на кір в Україні виникали у зв’язку з несвоєчасним і не в повному обсязі проведенням щеплень проти кору. Вакцинація проти кору дозволило врятувати життя багатьом дітям. У довакцинальний період в Україні щороку вмирало близько 100 дітей. Під впливом вакцинації летальність за окремі роки взагалі перестала реєструватися. Однак під час останніх підйомів від кору знову померло 20 дітей, з яких 14 осіб у 2001 – 2002 роках та 6 у 2005 – 2006 р., коли під час підйому серед хворих переважали не щеплені. Останнім часом поширюються вигадки, що вакцинація дітей тривакциною ММR провокує розвиток аутизму. Це питання досконало вивчено багатьма лікарями та вченими. З’ясовано, що аутизм зазвичай проявляється в дітей віком другого року життя. І саме у цей час проводять щеплення вакциною ММR. Таким чином, це не більше ніж збіг у часі. Якби в цей час проводили якусь іншу медичну маніпуляцію, то причину аутизму побачили б саме в ній. Щодо вивчення питання про гострий склерозуючий паненцефаліт, то вже встановлено, що він ніяк не пов’язаний з вакциною проти кору. Те саме можна сказати і про цукровий діабет. Опубліковані дані про спалахи кору в Іспанії, Румунії, Єрусалимі, Польщі, ін. І скрізь серед хворих переважали не вакциновані особи. У той же час, при завезенні випадків кору з Румунії до Португалії високий рівень вакцинації проти кору місцевого населення не дозволило поширитися хворобі. Все це свідчить, що своєчасне проведення вакцинацій проти кору дозволяє досягти значних успіхів у боротьбі із цією хворобою. У той же час, якщо зупинити вакцинацію проти кору, то дуже скоро ми знову повернемось до багатотисячних захворювань з усіма наслідками – пневмоніями, отитами, менінгітами і навіть смертельними випадками.

Кашлюк.
Кашлюк – це бактеріальна інфекція з краплинним механізмом передачі. Джерелом інфекції є хвора людина (дитина). Коклюш особливо небезпечний для дітей у віці до 2 років! Крім безпосередньої загрози життю кашлюк може швидко впливає на подальший фізичний та психічний розвиток дитини. Найбільш тяжкі ускладнення становлять захворювання нервової системи. Кашлюк як поширене захворювання з важкими ускладненнями здавна був відомий у всіх країнах світу. За рівнем захворюваності він поступався лише кору і водночас супроводжувався високою летальністю. Захворюваність в Україні у довакцинальний період становила понад 100 тис. дітей на рік. Найбільш оптимальним способом боротьби з кашлюком визнано вакцинацію. Завдяки імунопрофілактиці щорічно у світі вдається запобігти 5 млн. випадків кашлюку та 760 тис. летальних випадків закінчення захворювання. Однак і сьогодні кашлюк залишається світовою проблемою. 1960 року в Україні почали проводити профілактичні щеплення проти кашлюку. Тільки після того, як імунізація набула масового характеру, захворюваність на кашлюк почала зменшуватися. Це сталося 1963 року. У 1970 році рівень захворюваності на кашлюк зменшилася в 10 – 15 разів. Надалі ця тенденція тривала і в 2002 році кількість хворих на кашлюк була в 200 разів нижчою, ніж до початку проведення щеплень. При цьому кашлюк і сьогодні залишається дитячою інфекцією. Однак, досить довгий час реакції на щеплення АКДС-вакциною були пов’язані переважно з коклюшним компонентом. У зв’язку з цим у деяких країнах навіть призупинили вакцинацію проти кашлюку. Однак такі заходи призвели до значного збільшення захворюваності на кашлюк з важким перебігом і навіть летальними наслідками. Так, у Японії, в 1974 році припинили робити щеплення проти кашлюку з огляду на те, що захворюваність знизилася до поодиноких випадків і не одна дитина не померла від цієї хвороби. Але вже в 1976 захворюваність зросла в 3 рази, а 20 дітей померло. За 5 років (1976 – 1980 рр.) захворіло 32 тис. дітей, що у 17 разів більше і померла 131 дитина, що у 9 разів більше, ніж 5 років доти, коли щеплення проводилися (1970 – 1975 рр.). Усе це робило актуальним створення менш реактогенного препарату, що було досягнуто. Першу безклітинну або ацелюлярну вакцину проти кашлюку було вироблено і ліцензовано в Японії в 1981 році. В Україні до 2001 року використовувалася АКДС-вакцина з цільноклітинним колюшевим компонентом. Використання безклітинної, тобто ацелюлярної вакцини, почалося в Україні з 2001 року. При використанні цієї вакцини кількість загальних реакцій знижується у 20 разів, а поствакцинальні ускладнення взагалі відсутні. На жаль, на відміну від розвинених країн Європейського союзу та Американського регіону, ацелюлярна вакцина в Україні використовується лише для проведеної ревакцинації дітям віком 18 місяців та для повного вакцинального комплексу всіх дітей з протипоказаннями до проведення вакцинації АКДП-вакциною. Крім моновакцин АК(а)ДС в Україні зареєстровано та дозволено застосовувати багатокомпонентні вакцини, створені на основі ацелюлярної вакцини АКДС.

ПОЛІОМІЄЛІТ .
Поліомієліт або дитячий параліч – важке інфекційне захворювання, що супроводжується ураженням нервової системи та розвитком паралічу. У середині минулого століття епідемія поліомієліту мала місце у 70 країнах світу. Лише США кількість захворювань на окремі роки досягла 60 тис. У Радянському союзі 1950 року було зареєстровано 2,5 тис. випадків, та його кількість зростала рік у рік. Найвища захворюваність на поліомієліт в Україні реєструвалася в 1958 році, коли захворіло близько 4 тис. осіб. Усього у період 1954-1958 гг. захворіло близько 15 тис. дітей, значна частина їх на все життя залишилися інвалідами. Значне зниження захворюваності спостерігалося, починаючи з 1959 року, і зумовлювалося застосуванням вакцини. 21 червня 2002 року Україна у складі Європейського регіону набула статусу території, вільної від поліомієліту. Відбулося це виключно спочатку масової, а потім планової імунізації, яка триває близько 50 років. Проте, навіть із такою благополучною ситуацією ВООЗ не скасувала проведення вакцинації. Це пов’язано з циркуляцією збудника в інших регіонах світу, що зберігає небезпеку захворювання на поліомієліт. Починаючи з 1999 року в Україні з метою запобігання розвитку поствакцинальних ускладнень розпочався поступовий перехід на використання інактивованої поліомієлітної вакцини замість оральної. У більшості країн Європейського регіону використовується лише інактивована поліомієлітна вакцина, яка входить до складу сучасних комбінованих вакцин. В Україні на даний час для перших двох введень поліомієліту використовують інактивовану вакцину, і планується її поступове введення для подальших вакцинацій та повне виключення з використання оральної поліомієлітної вакцини, що сприятиме подальшому зниженню розвитку поствакцинальних реакцій та ускладнень та подальшій підтримці статусу України. від поліомієліту.

ІНФЕКЦІЯ ВИКЛИКАНА ГЕМОФІЛЬНОЮ ПАЛОЧКОЮ ТИПУ b (Hib-інфекція) .
Щорічно Hib-інфекцією хворіє 3 млн. дітей, з них 400 – 700 тис. гине, в середньому 1 дитина щодня. Hib-інфекція – це інфекційне захворювання, клінічна картина якого частіше проявляється менінгітом, пневмонією, епіглотитом, рідше – букальним целітом, остеомієлітом, отитом, гайморитом, призводить до появи епілептичних нападів, парезів та ін. Джерелом інфекції є хвора людина або носій яка поширюється під час розмови, чхання, кашлю з краплями слини та слизу. При попаданні в носоглотку, легені чи абссцеси на шкірі викликає місцевий запальний процес, а потім із струмом крові досягає м’яких мозкових оболонок. Hib – одна з трьох основних причин розвитку гнійного менінгіту (після менінгокока та пневмокока). Летальність досягає 20-60% серед хворих госпіталізованих у стаціонари, завдає залишкових явищ, які не піддаються лікуванню у 15 – 35% хворих. Пневмонія – основна причина дитячої смертності у світі 2 до 20%. Накопичений світовий досвід свідчить, що єдиним захистом проти Hib-інфекції може стати вакцинація, завдяки якій можна знизити захворюваність на 90-95%, а носійство на 60%. У багатьох країнах світу, у тому числі в 33 Європейських країнах, вакцинація проти Hib входить до графіка обов’язкових щеплень. З 2006 р. вакцинацію проти Hib введено в Український календар як обов’язкову. Її проведення поєднано з проведенням щеплень вакциною АКДС та поліомієліту, починаючи з 3-х місячного віку.